«Здоров’я – це універсальна цінність людини,
настільки ж важлива, як щастя та благополуччя.
Життя лікаря – це здобуття
нових знань, нового досвіду, який іноді
змушує відмовитися від старого й звичного,
невтомний пошук, боротьба із самим собою
за формування власної особистості»
Історія Саратської лікарні почалася у далекому 1827 році коли у Сарату за запрошенням російського імперського уряду прибув з Германії молодий лікар Георг Фрідріх Лютце. 36 років опікувався він величезною територією, до якої входили населені пункти не тільки майбутнього Саратського, але й Арцизського, Тарутинського, Татарбунарського районів. При чому надавав місцевим мешканцям усіх національностей та будь якого статусу як медичне обслуговування, так і ветеринарні, фармацевтичні послуги… Згодом Лютце обладнав у трьох жилих кімнатах приватного будинку клініку. Сарата стала медичним центром степової Бессарабії. Пізніше німецькими пасторами було створено «Притулок Олександра» – оселя для літніх, самотніх, безпорадних хворих, що існувала виключно за рахунок пожертв та дарувань благодійників.
У радянські часи, починаючи з 1940 року було відкрито лікарню на 50 ліжок, де працювали шість лікарів та 12 спеціалістів з середньою освітою.
З року в рік матеріальна база лікарні поповнювалася та зміцнювалася. На початку 2000-х років медицину в колишньому Саратському районі було представлено центральною районною лікарнею – цілим комплексом на 300 ліжок, районною поліклінікою на 365 відвідувань у зміну…
У всі часи Сарата відрізнялася високою якістю медичного обслуговування. Населення з вдячністю і повагою згадує лікарів, які від Бога мали хист зцілювати людей та часом робили справжні дива, рятуючи життя та здоров’я. Серед них – заслужений лікар-терапевт Ганна Данилівна Слободянюк, окуліст Зінаїда Макарівна Науменко, лікар-терапевт Нагнойний Василь Михайлович, хірург-стоматолог Анатолій Харитонович Тарасюк, хірург Олександр Павлович Карло, хірург Борис Олексійович Науменко, акушер-гінеколог Раїса Олександрівна Сєрбова та багато інших високопрофесійних спеціалістів, людяних та порядних. Поєднувати професійну майстерність з великою адміністративною роботою доводилося Василю Петровичу Сиротенко, хірургу й багаторічному головному лікареві. Продовжують самовіддано працювати медичний директор, лікар-епідеміолог Волкова Надія Іванівна, невропатолог Людмила Іванівна Шаповалова, акушер-гінеколог Ангеліна Юріївна Виноградова, лікар-лаборант Валентина Антонівна Іванова, дерматовенеролог Тетяна Василівна Перекопайко, травматолог Георгій Іванович Куртов, терапевт Віктор Петрович Черешньовський, сім’я Силків – Іван Васильович та Алла Іванівна, анестезіолог Кирилова Марія Василівна, невропатолог Людмила Василівна Тоцька, хірург Геннадій Павлович Ліпов, акушер-гінеколог Оксана Дмитрівна Долженко, завідувачка поліклінічним відділенням Людмила Анатоліївна Милосердна, травматолог Плохотнюк Сергій Леонідович, завідувачка дитячого відділення Примаченко Людмила Василівна, анестезіолог терапевт Подуст Олег Іванович, медсестра операційна Савченко Алла Петрівна, старша медсестра дитячого відділення Смоляна Валентина Миколаївна, медсестра поліклінічного відділененя Силка Ніна Василівна, медсестра-анестезистка Козлова Лідія Федорівна, старша медсестра терапевтичного відділення Коноплян Алла Вікторівна, фельдшера-лаборанта Стариш Тетяна Михайлівна, старша поліклінічного відділення Плахотнюк Руслана Володимирівна, акушерка поліклінічного відділення Плита Галина Володимирівна, старша медсестра травматологічного відділення Стоянова Євгенія Михайлівна, медсестра операційна Златова Марія Савеліївна, старша медсестра хірургічного відділення Клімова Марина Вікторівна, медсестра перев’язувальна хірургічного відділення Мандражи Любов Петрівна, медсестра перев’язувальна Тропанець Анжела Дмитрівна, старша медсестра відділення анестезіології та інтенсивної терапії Куртова Марія Іванівна, старша медсестра інфекційного відділення Пантелеєва Марина Геннадіївна, медсестра інфекційного відділення Капацина Олена Миколаївна, медсестра приймального відділення Середа Ніна Іванівна, А на зміну йде молодь – така, як хірурги Айдер Алімович Мамбедієв, Мухліс Ісметович Халіляєв, які не дивлячись на молоді роки, вже мають добру славу серед населення.
Вся робота лікарів була б не на стільки успішною, як би не цілодобова титанічна праця середнього, молодшого медичного персоналу та допоміжних служб.
Кажуть: не дай, Боже, жити в епоху змін.
Реформа децентралізації призвела до розділення Саратського району на п’ять самостійних територіальних громад, але Комунальне підприємство «Саратська центральна лікарня» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, обслуговує все населення, а це понад 40 тисяч людей. До прийому хворих на стаціонарне лікування на сьогоднішній день готові 150 ліжок КП «Саратська ЦЛ».
Наразі у колективі Саратської центральної лікарні 266 працівників. Очолює загін медиків спеціаліст з 40-річним медичним стажем, лікар акушер-гінеколог вищої категорії та на протязі багатьох років завідувачка акушерсько-гінекологічного відділення Наталія Георгіївна Сиротенко, яка зараз продовжує справу свого чоловіка, Василя Петровича Сиротенко, який очолював лікарню більше 20-ти років. За багато років роботи у акушерсько-гінекологічній справі її досвідчені руки прийняли у це життя несчисленну кількість немовлят. Зараз її обов’язки набагато ширші і полягають не тільки у координації професійних дій медиків, але й у вкрай складних умовах реформування функціях адміністрування, менеджменту, логістики. Але Наталія Георгіївна – людина невичерпної енергії.
Найбільше бажання Н.Г.Сиротенко, її мета – зробити все можливе, щоб зберегти лікарню і навіть у таких складних умовах не тільки утримати позиції, але й надалі підвищувати професійну планку, забезпечуючи якісне лікування, відповідне до викликів та вимог часу. Створити умови, які спонукатимуть співробітників до пошуку, засвоєння та застосування нових знань та методів лікування, а пацієнтів – налаштовуватимуть до безумовного одужання. І це цілком можливо, якщо працювати командно, об’єднавши колектив навколо тих, хто, як кажуть, «24/7» надають ургентну допомогу потребуючим і є опорою лікарні, кожний у своєму відділенні. Це можливо, якщо залучати та навчати молодих медиків, але не обмежуючи наявним досвідом, а долучаючи до всього нового, сучасного, передового. І головне – пам’ятати, що основа найгуманнішої професії – це добро. Лікар зцілює дією, словом, навіть поглядом. І якщо робить це з добром, у відповідь отримує довіру пацієнта й найскоріше одужання. Тоді він заслуговує вдячності та доброї слави між людей.
